Баварія 3.1. Вилазка в Австрію

Після підкорення гори Еренберг і однойменного замку, ми рушили гірською трасою вздовж Планзее назад до Німеччини, щоби навідати "літній будиночок" Людвіга. Коли я побачила озеро, не повірила своїм очам.
Я, невіглас такий, думала, що всі альпійські озера такі голубі, бо дуже чисті, і там відбивається блакитне небо (всі бачені мною знімки було зроблено за доброї погоди). І от, сірі важкі хмари, накрапає подеколи дощ, а з-за рогу (знову ж таки) виринає смарагдова велич. Воно смарагдове! Просто смарагдове і все. Біля берега прозора, як кришталь, вода, а далі перетікає в невимовний відтінок зеленого. Не можу, не можу уявити, яка то краса має бути під яскравими променями сонця, але і цього вистачило, щоби аж подих перехопило.
І вздовж усього озера стоять лавки. Хто на них сидить, я не знаю, бо найближчого населеного пункту добряче кілометрів. Але вони є. А потім - ліс, просто собі ліс і... світлофор. У глухому лісі йдуть ремонтні роботи на дорозі, дворядна перетворилася на однорядну, тому вся розмітка перенанесена і встановлено світлофор. Я довго намацувала щелепу. Ще кільканадцять кілометрів гірського серпантину і ми знову у Німеччині, у районі Гарміш-Партенкірхен, на під'їзді до Ліндергофа, літньої резиденції Людвіга ІІ, єдиного повністю добудованого і найменшого палацу. 

З 1863р. по 1886р. йшла забудова цього маленького Версалю, бо саме палац французького короля-сонця надихнув на створення цього маленького, але дуже розкішного і пишного будиночка, багато елементів якого є зменшеними копіями елементів Версалю. Золото, оздоби, дорогоцінне каміння, коштовні гобелени, витончена порцеляна і слонова кістка - чого лишень немає у цій нескромній королівській "халупці". Але вона не лише розкішна, але й містить досягнення техніки того часу - унікальний обідній стіл, який спускався на перший поверх зі столової Людвіга, накривався внизу, а потім піднімався назад, дозволяючи цьому королю-диваку обідати у повній, такій ним обожнюваній, самоті. Сад і фонтани на 50 гектарах, гроти і альтанки - цей навіжений романтик непогано був влаштувався. Але вся ця пишнота одночасно гнітить і навіює думки про страшенну самотність, потягу до якої мені не збагнути. Всередині знімкувати не можна, тому лише ззовні: Далі ми зазирнули одним оком до заснованого 1330р. абатства Етталь, яке, як з'ясувалося вже там, нещодавно опинилося в центрі величезного скандалу, але ми не про те. Монахи там варять незле пиво і глінтвейн (хоча останній продають лише взимку), та й саме абатство виглядає нівроку. Один з найбільших бенедиктинських осередків, дуже гарний, хоча й стриманий. Всередині не знімали, саме йшла служба, дуже гарно співали. До речі, не дуже далеко височіє Цугшпіц - найвища гора Німеччини, яку ми мали в планах підкорити, але коли дізналися, що на вершині 0 градусів, і вся вона у хмарах, бажання видиратися туди швидко вщухло. Ви ж не оминіть таку можливість, якщо що. А потім ми пробиралися крізь хмари і туман, як у якомусь трилері, додому. Себто до Фюссена.